Cпецпроекти

5 років у візку, нове життя та участь у школі реабілітації. Історія Тетяни про прийняття себе та рух уперед


Школа активної реабілітації для жінок з інвалідністю «Я зможу!» допомагає дівчатам здобути навички, необхідні для незалежного та активного життя. Нагадати, що навіть у візку можна бути жіночною, привабливою, рішучою та впливовою особистістю.

Ідея школи виникла в Уляни Пчолкіної, лідеру ГО «Група активної реабілітації», телеведучої, активістки, чемпіонки світу з карате серед жінок на візках, під час участі у проекті «Натхнення. Можливості. Успіх!», що реалізується Фондом Олени Пінчук за підтримки Фундації Coca-Cola.

Цього разу нашою героїнею стала Тетяна Лукашенко, якій у 2005 році поставили діагноз «пухлина кісткового мозку шийного відділу хребта». 

Тетяно, ви розповідали, що у 20 років раптом почало турбувати здоров’я. Що саме сталося?

Так, я жила звичайним життям, вчилася, працювала, але несподівано почала відчувати біль у плечах, і зникла чутливість у руках. Я поїхала в лікарню до Києва, але лікарі відмовилися робити операцію через відсутність гарантій покращення. 

А як ви сприйняли різкі зміни у своєму житті?

Чесно кажучи, депресії в мене не було. Я не була заміжньою, не мала дітей, тобто на мене такі чинники не тиснули. Звичайно, шкода було, що життя тільки починалося, а я стала нерухомою. Але в мене була підтримка батьків й інших рідних. Я більше хвилювалася про те, щоб бути при здоровому розумі. Поступово стало легше, я почала займатися вишиванням, навчилася самостійно їсти, пересідати. Минуло 14 років, і вже п’ять із них я у візку. Двічі була в санаторії, у 2018 році брала участь у конкурсі «Краса без обмежень». 

Як прийшло рішення взяти участь у цьому конкурсі?  Знаю, що дівчата дуже вагаються. 

Я давно чула про нього і, дійсно, хвилювалася. Але вирішила, що повинна спробувати, подолати себе. 

Що дав вам конкурс?

Це ще одна сходинка до самостійності й до розширення своїх можливостей. Я побачила активних людей на візках, надихнулася їхнім ставленням до життя та до здійснення мрій. До захворювання я взагалі не бачила людей на візках. Навіть після травми минуло багато років, поки я побачила діяльних та енергійних людей з інвалідністю. Вони створюють родини, подорожують, започатковують бізнеси й допомагають іншим. 

Які враження від табору?

Про табір дізналася від подруги, власне, з нею і приїхала. Я п’ять років у візку, але багато чого не вмію. Тут купа інформації, фізичних навантажень, я щодня вчусь новому. У моєму будинку, наприклад, високі сходи, вулиці теж не пристосовані для пересування, тому маю великі сподівання, що після повернення зможу бути більш сміливою та вправною.

Чим ви сьогодні займаєтеся?

Колись вишивка була моїм хобі, зараз я отримую гроші за справу, яка мені подобається. Усім бажаю зосередитися на житті, перестати звинувачувати інших і бути вдячними за підтримку. Після повернення додому зі школи досі згадую й згадуватиму табір. Багато позитиву і натхнення відчула від тих людей. Знаю, що йтиму вперед, віритиму в себе і житиму повноцінним життям.

Детальніше про проект: www.gar.org.ua/ican/

Записала історію Лада Тесфайє

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: